Вступ
22 вересня о 18:00 у Франківському драмтеатрі покажуть «Той, хто платить» — французьку драмокомедію за мотивами п’єси І. Жаміака. Це вистава для дорослих, яка триває 1 годину 30 хвилин і йде на Сцені на сцені, тож формат тут камерний, а відчуття — майже як бути поруч із героями в одній кімнаті.
Якщо вам хочеться не важкої драми, а розумної, трохи іронічної історії про гроші, стосунки й людську вигадливість, цей вечір може добре зайти. Тут є і сміх, і легка колючість, і та сама післясмакова думка, коли виходиш із театру й ще дорогою додому прокручуєш кілька реплік у голові.
Про подію
«Той, хто платить» у Франківському драмтеатрі — це драмокомедія для дорослої аудиторії. У театрі її подають як виставу за мотивами однойменної п’єси І. Жаміака, а в описі наголошують, що це інтригуюча французька історія про кохання і бухгалтерію, яка змушує і замислитися, і чимало посміятися.
Прем’єра цієї постановки відбулася 5 листопада 2017 року, тож перед вами не новинка на один сезон, а вже обжита сцена з напрацьованою енергією. Сам театр у своєму афішному описі попереджає ще й про сцени зі звуками пострілів, які можуть бути чутливими для деяких глядачів.
Сюжет і настрій
У центрі історії — світ, де гроші ніби здатні вирішити все. Але саме на цьому й будується головна театральна пастка: мсьє Амількар із власним дуже товстим гаманцем намагається втягнути в дивну домовленість трьох незнайомців, щоб довести, що є речі, які не продаються. У результаті народжується не просто комічна ситуація, а досить дотепний експеримент над людськими почуттями.
Настрій вистави — легкий, але не порожній. Це не фарс заради фарсу, а історія з французьким присмаком, де за жартами відчувається розмова про довіру, любов і те, наскільки далеко люди готові зайти, коли на кону стоять гроші. Якщо любите вистави, після яких у залі ще кілька секунд стоїть тиша перед оплесками, тут, швидше за все, знайдете саме такий баланс.
Постановка
Режисуру та музичне оформлення вистави зробив Орест Пастух, художницею-постановницею є Олеся Головач, а за костюми відповідає Олена Андрійчук. Такий склад уже натякає, що акцент тут не лише на тексті, а й на сценічній атмосфері: музика, образи та пластика простору працюють на камерну театральну гру.
У ролях задіяні Олександр Шиманський у партії Олександра Амількара, Жанна Добряк-Готв’янська як Елеонора, Віктор Вітушинський і Станіслав Білий у ролі Машу, Юлія Коник і Марія Стопник у ролі Вірджинії, Юрій Вихованець та Владислав Гродзіцький у ролі Поло, а також Оксана Іваницька як Мелія. Це саме той випадок, коли вистава тримається не на одному обличчі, а на ансамблі, і така драмокомедія від цього тільки виграє.
Як дістатися, тривалість і антракти
Театр розташований за адресою вул. Незалежності, 42, Івано-Франківськ. Для гостей це дуже зрозуміла центральна локація, куди зручно добиратися міським транспортом або пішки, якщо ви вже гуляєте середмістям; офіційна сторінка театру вказує також контактну касу, яка працює у будні та вихідні за театральним графіком.
Тривалість вистави — 1 година 30 хвилин, і на сторінці події не вказано антрактів, тож, найімовірніше, це показ без перерви. Для глядача це зручно: не треба розривати настрій, а після вистави можна одразу йти на прогулянку або на каву й обговорювати побачене.
Ціни і для кого
Офіційна сторінка події та сторінка театру не дають у відкритому описі конкретної ціни саме для цього показу, тож коректно орієнтуватися на вибір місць у квитковій системі. На схожі театральні покази в таких театрах квитки зазвичай стартують від кількох сотень гривень, але точну суму краще дивитися вже під час вибору місця.
Це хороший варіант і для пари, і для вечора з друзями, і для тих, хто любить живий театр без надмірної важкості. Для сімейного походу теж може підійти, якщо всі готові до дорослої сатири й люблять історії про людські слабкості, а ось тим, хто чекає суто легкої розваги без підтекстів, місцями може бути трохи більше «про думати», ніж вони очікували.
Поради глядачу
На такий показ краще прийти трохи завчасно, щоб спокійно знайти залу, здати верхній одяг і без поспіху влаштуватися на місці. Якщо плануєте поєднати театр із вечерею або прогулянкою центром, денний час 18:00 для цього дуже зручний: після вистави ще лишається вечір.
Дрес-код тут радше театрально-міський, ніж урочистий: охайний повсякденний одяг або smart casual цілком доречні. В антракті, якщо він буде в конкретному показі, найприємніше просто вийти в фойє, перевести подих і не поспішати — такі вистави добре «дозрівають» у розмові вже після першої усмішки чи першої несподіваної репліки. То вам ближче спокійний денний театральний похід чи вечір із виставою та розмовою після неї?
